У самому серці Покуття, в містечку, де минуле переплітається із сьогоденням, Марія координує культурні проєкти, що дарують людям відчуття єднання та причетності. Відшукуючи давно забуте — у візерунках сорочок, мармурі і дереві Пінзеля, у прибережному очереті Дністра, вона наповнює їх новими сенсами через фестивалі, екокемпи, волонтерські акції та громадські об’єднання. Про традиції Покуття та життя сучасної Городенки спілкувалися з Марією Здрілою — громадською діячкою та очільницею відділу проєктів, міжнародного співробітництва, молоді й туризму Городенківської міської ради, жінкою, яка не чекає змін, а творить їх власноруч.
Знаю, що ви нещодавно повернулися з конференції з відновлення України. Розкажіть, які враження отримали? Які ідеї відгукнулися?
Міжнародна конференція з питань відновлення України (URC 2025), що відбувалася в Римі, є потужним заходом світового рівня. Близько шести тисяч представників влади, громадських організацій та бізнесу зібралися, щоб засвідчити свою готовність вкладати час, знання, експертизу й кошти в Україну задля її відновлення.
Можу впевнено сказати, що ці люди, зацікавлені в тому, щоб Україна якомога швидше вийшла з війни та долучилася до європейської родини не лише як країна-прохач, а і як країна-партнер.
Приємно вразила відкритість учасників до всебічної співпраці: представники кількох країн одразу ж запропонували допомогу в пошуку партнерів для нашої громади, а також наставництві задля її ефективної розбудови та підвищення залученості громадян.
На міжнародних конференціях ви часто презентуєте результати проєктів, які було реалізовано в громаді. Один із найвідоміших — «Пінзель. RETURN». Як виникла ідея маршруту, що об’єднав місцеві церкви з роботами Йогана Пінзеля? Як проєкт вплинув на розвиток туризму в регіоні?
Культурно-туристичний маршрут «Пінзель. RETURN» було створено у 2021 році спільно з волонтерською ініціативою «1743». Саме цей проєкт загартував мене для втілення подальших ідей, а також дозволив налагодити чимало корисних контактів із реставраторами, митцями, істориками та іншими фахівцями.
Точкою, з якої все почалося, став Костел Непорочного Зачаття Діви Марії — пам’ятка архітектури національного значення, творіння Бернарда Меретина. Саме тут Пінзель створив свої найвідоміші 33 скульптури заввишки понад 2 метри. Жодна з яких, на жаль, не залишилася в костелі. Ті, які вдалося зберегти, виставлені у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, також у Музеї Мистецтв у Івано-Франківську й у Коломиї. Окрім того є виставка скульптур Пінзеля, що подорожує світом та вже побувала в Королівському замку на Вавелі у Варшаві та навіть Луврі в Парижі. У Городенці можна побачити статую авторства Пінзеля — вона височіє біля костелу. Це височенна колона-скульптура Непорочної Діви Марії.
Водночас багатьох відвідувачів приваблюють чернечі келії, які займають понад дві тисячі квадратних метрів, а також підземелля святині, яке досі зберігає чимало таємниць.
Оскільки Городенка завжди була етнічно розмаїтою місциною, маршрут охоплює сакральні споруди різних народів та конфесій: синагогу, греко-католицькі та римо-католицькі храми, а також Вірменський костел.
Наразі намагаємося вживати всіх заходів задля популяризації проєкту, зокрема створили тримовний сайт, аудіогід українською, англійською та польською, встановили таблички з QR-кодами, інформаційні стенди тощо.
Проте через занедбаний, а подекуди аварійний стан, пам’ятки потребують реновації та, відповідно, суттєвого фінансування.
Поділіться історією створення фестивалю традиційної покутської сорочки й силянок. Хто був залучений до відновлення орнаменту та скільки часу пішло на відшив?
Жителька нашої громади, пані Галина Дідич, славилася своїм вмінням відтворювати давні покутські сорочки. Вона люб’язно долучилася до одного з наших культурних проєктів і провела для жінок громади не просто майстерклас, а справжню мандрівку в минуле, адже кожна сорочка, як виявилося, має власну долю й історію. Усі присутні були в такому захопленні, що зустрічі стали регулярними, і тривають ось уже два роки.
Цей гурток — не лише про навчання чи дозвілля, він насамперед про єдність. Дівчата-школярки, літні пані, молоді мами, нові мешканки нашої громади — усі вони стають єдиним цілим, забуваючи бодай на годинку про власні проблеми та клопоти.
Минулого року наші майстрині вирішили ґрунтовно дослідити традиційний Городенківський орнамент під назвою «Волове око»: знайшли в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чотири автентичні сорочки й узялися відтворювати візерунки. Захопившись роботою, дівчата оцифрували схеми орнаменту та організували форум, на який завітало 120 гостей із чотирьох областей України.
Попит на сорочки поступово зростав, тому майстрині вирішили об’єднати приємне з корисним, і почали ділитися схемами вишивок за символічний донат у розмірі 200 гривень для підтримки підрозділу Galician Squad ГШБр «Едельвейс». Так було зібрано понад 250 тисяч гривень.
Пишаємося, що Городенківські сорочки ширяться не лише Україною, а і світом. Власники магазинів для рукоділля жартують, що наша сорочка стала «вірусною», і на тканину та нитки необхідного кольору доводиться чекати місяць або і два. А географія замовлень наших майстринь охоплює Австрію, Францію та навіть Канаду.
Зараз ми працюємо з Canada-Ukraine Foundation над створенням книги — це результати дослідження ще 37 традиційних сорочок, отриманих як із музеїв, так і з приватних колекцій. Віримо, що це стане важливим кроком до відновлення і популяризації нашої культурної спадщини. 16 серпня відбувся другий форум вишиваних сорочок, приурочений Дню міста. Цього ж дня була презентація книги з оцифрованими візерунками покутських сорочок. Невдовзі книга надійде в продаж.
Ще одна важлива ініціатива — це ваша екологічна діяльність на Дністрі. Які загрози існують для водойми? Як проходять суботники та хто до них долучається?
Останнім часом у Городенці почали з’являтися нові туристичні атракції — екокемпи на Дністрі. Туристам тут дуже подобається, адже в таких, дещо відлюдних, місцях можна відпочити не лише тілом, а й душею. Вони часто кажуть, що Дністер дикий, несамовитий, і це направду ріка з характером. До того ж нашою громадою простягається наймальовничіша частина Дністровського каньйону — одного із семи природних чудес України.
Щоби підтримувати екотуризм у регіоні, водойма потребує постійного догляду небайдужих. Серйозну загрозу становить також заростання берегів. Це наслідок урбанізації, адже рослинність, яку колись споживала худоба, сьогодні перетворюється на непрохідні чагарники. Зважаючи на протяжність Дністра, це робота не року, і навіть не двох. Саме тому волонтери потрібні постійно.
Намагаємося залучати до збереження біорізноманіття молодь. Так, у Чернелицькій громаді було реалізовано проєкт зі збереження екопарку «Ластівка» спільно з Дністровським регіональним ландшафтним парком імені Сергія Дідича. До роботи долучилися професійні фахівці з рекреації, біологи та ентомологи, які вчили молоде покоління дбати про природу. Діти майстрували готелі для комах, будиночки для кажанів, хатинки для їжаків і білочок, висаджували дерева та кущі. Також у рамках проєкту було влаштовано фотовиставку птахів — більшість експонатів зняв фахівець із рекреації Андрій Кравець.
Така польова робота з дітьми виявилася дуже корисною: вони нарешті відклали свої ґаджети та занурилися в маленьку пригоду. Лише уявіть їхній захват, коли в одному зі встановлених ними будиночків за місяць оселилася справжня білка. Щиро переконана, що дитина, яка бодай раз долучалася до подібної справи, ніколи не зашкодить жодній рослинці й буде дбайливо ставитися до тварин протягом усього життя.
Крім цього, прагнемо залучати до екодіяльності наших ветеранів у ролі гідів — уже підготували й подали на фінансування проєкт. Це може стати хорошою кар’єрною альтернативою для захисників, які з певних причин втратили роботу, або не можуть повернутися до попереднього фаху через стан здоров’я. Згодом вони могли б навчати проводити тури по Дністру та екскурсії громадою нашу молодь, щоб вона лишалася вдома, а не мусила шукати своє місце під сонцем деінде.
Ці та інші ініціативи я мала змогу представити під час мого стажування в Чехії. Важливо, щоб світ бачив наші зусилля — як в охороні біорізноманіття, так і в розвитку місцевих громад. Зважаючи на масштабний екоцид, який зараз відбувається в Україні через війну, ми маємо посилено цінувати й берегти ті куточки природи, що вціліли. Бо вони справді унікальні.
Чи складно залучати молодь до спільних ініціатив?
Сучасні підлітки справді живуть у смартфонах. Але їх, на відміну від дорослих, доволі легко залучити до якоїсь діяльності, зокрема власним прикладом. Потрібно лише розуміти, що діти потребують іншого підходу. Поширення допису у Facebook їх навряд чи зацікавить, а ось рілс або тік-ток — дуже ймовірно.
Наші діти — спортивні. Вони відвідують заняття з тенісу, футболу, баскетболу. Пишаємося нашою гандбольною школою, випускники якої нині грають у національних збірних України, Румунії та Польщі.
Крім цього, реалізуємо громадський проєкт зі STEM-освіти. Маємо гуртки з електроніки й робототехніки, які, за проханням молоді, діють навіть улітку. Пригадую, як мене вразила дівчинка, яка чи не найвправніше скручувала дротики. А як палав її погляд, коли лампочка таки засвітилася! Це так важливо, щоб дитина знайшла себе в чомусь — без жодних стереотипів та упереджень.
Загалом ми прагнемо залучати до наших проєктів людей різного віку. На медіашколі вік слухачів коливався від 10 років до 68. І це чудово, адже всі ми потребуємо живого спілкування, особливо в сучасних умовах.
Скільки внутрішньо переміщених осіб прийняла Городенка? Як відбувалася їхня інтеграція?
Загалом з початку повномасштабного вторгнення до нашої громади переїхало більше 5 тисяч людей. Зараз офіційні цифри дуже різняться, адже частина переселенців продовжила шлях далі, а інші — не стали на облік.
Зараз ми активно співпрацюємо з БО «Подільська перлина» з Хмельницького, яка в рамках проєкту Canada-Ukraine Foundation допомагає ВПО з ліжками, постільною білизною та іншим домашнім начинням. Зважаючи на попит цих послуг, можу стверджувати, що людей більшає. І, можливо, саме такі маленькі ініціативи дарують людям відчуття затишку і віру в новий початок — тут, у нашій громаді.
Також до нашої Вальдорфської школи приєдналося багато учнів із різних куточків України. Двадцять шість родин активно шукають приміщення для постійного проживання, що свідчить про бажання залишитися надовго.
Жінки активно започатковують бізнес, а ми допомагаємо їх подаватися на гранти задля створення власної справи. Хтось відкрив кабінет подології, хтось — швейну майстерню, інші — мають намір заснувати йога-студію чи навіть ферму з вирощування мікрозелені.
Ми раді чути, що Городенка стала для них другою домівкою. За ці роки ми сильно зблизилися, тож зовсім не відчуваємо різниці між «місцевими» та «новенькими». Усі вони приємні, творчі, освічені, близькі нам по духу. Попри біль і втрати, які їм довелося зазнати, ці люди не зневірюються, а прагнуть рухатися вперед. А ми усіляко підтримуємо їх у цьому.
Розкажіть більше про громадську організації, співзасновницею якої ви є: яка у вас команда, якими були перші кроки, які завдання ставите перед собою зараз?
Ми заснували Покутський Офіс Розвитку Територій (ПОРТ) у жовтні 2021 року. Команда частково була сформована із часів роботи над проєктом про Пінзеля. Окрім мене, до складу організації наразі входять: Юлія Мельниченко — голова правління та перекладачка з англійської мови; Тетяна Гамула — заступниця керівника ПОРТу; Михайло Ковтун — директор Дністровського регіонального ландшафтного парку, який із перших днів повномасштабної війни боронить Україну на Сході; Андрій Кравець — місцевий історик та екскурсовод; Уляна Миронів — психологиня, яка працює з родинами ВПО та ветеранів, арттерапевтка; Іван Івасюк — комунікаційний менеджер та фахівець із залучення молоді; Ольга Євченко — переселенка з Херсонщини, яка стала активною частиною громади.
Разом ми реалізували 11 проєктів культурного, освітнього, туристичного та екологічного спрямувань,нещодавно дуже активно працювали над Dress up. Pokuttya. Паралельно проводимо просвітницькі заходи, форуми, майстеркласи, працюємо з молоддю та жінками.
Нам також допомагають європейські друзі й колеги. Наприклад, зараз віртуально співпрацюємо з волонтером Корпусу Миру, який допоміг нам перекласти стратегію ГО англійською, а також підтримує з міжнародною комунікацією.
Ідей та ініціатив — безліч, головною перешкодою, проте, є час, адже кожен із нас поєднує громадську діяльність із професійною.
Які є виклики в підготовці проєктів? Що дає змогу ці виклики подолати?
Найбільша проблема маленьких громад — це страх відповідальності. Люди часто уникають створення громадських організацій, бояться брати на себе ініціативу, не вірять, що можуть реально на щось повпливати. А дарма.
Кожен новий проєкт — це як міністартап, який вимагає нових знань. Потрібно розумітися на донорських вимогах, вести бухгалтерію, правильно оформлювати договори, комунікувати з іноземними партнерами, шукати волонтерів, організовувати логістику, координувати підрядників — ціла система.
У нас у команді кожен має власну зону експертності. Наприклад, Таня — потужна в написанні заявок і організації подій, я ж більше працюю з фінансовою частиною, комунікацією з донорами, аналітикою. Ми доповнюємо одне одного.
Авжеж, не все завжди вдається. Зважаючи на величезну кількість аплікантів, частина заявок не проходить. Це, звісно, вибиває з колії, але, на щастя, не зупиняє нас.
Яка Ваша порада тим, хто хоче почати культурну чи екологічну ініціативу в рідному місті?
Не боятися робити крок уперед та шукати однодумців. Не ступивши в невідомість, ніколи не дізнаєшся, що йде далі. Як тільки починаєш діяти — навколо з’являються люди, які готові підтримати, підказати, долучитися.
Коли ти маєш можливість накласти свою експертизу на чиюсь діяльність, або ж знаходиш людину, у якої можеш чомусь навчитися, — це є теорія «win-win», як любить казати моя колега Таня.
Cаме комунікація, співпраця і відкритість до нового дають змогу вийти за межі комфорту й почати робити те, на що довго не наважувався. Нашим людям це дається нелегко. Зневіра й виснаження нерідко беруть гору. Саме тому так важливо дивитися вперед — не озираючись на те, що поза нашою волею.
Прагнення до змін і розвитку — це наш вибір, навіть у найтемніші часи. Бо тільки так ми зможемо створити нову реальність — для себе і для наступних поколінь.
З початком повномасштабної війни роботи значно побільшало, тому нам завжди бракує креативних людей, яким близькі цінності збереження культурної спадщини, популяризація мистецтва та екотуризм. Ми також вболіваємо за ціннісні якісні партнерства. Тому, якщо хтось відчуває, що хоче співпрацювати із ГО «Покутський офіс розвитку території», зв’яжіться з нами в соцмережах.
Авторка: Анна Лисенко
Редакторка української мови: Анастасія Занузданова
Редакторка англійської мови: Гелен Льюїс
Фото: Марія Здріла
