За час повномасштабної війни запорізький хаб «Під парасолькою» виготовив майже 70 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток. Ними можна накрити понад 1500 танків або стільки ж БТРів. Волонтерки плетуть сітки за унікальною технологією, яка здобула відзнаку Міністерства оборони України. Крім того, майстрині, що називають себе «парасольцями», плетуть сітки-картини, які виставляють на продаж, а кошти витрачають на закупівлю тканини.
«Гід-легенда», так у рідному місті називають Валентину Вініченко. За 46 років, які гідеса віддала улюбленій справі, вона провела приблизно 30 тисяч екскурсій Запоріжжям та околицями.

Однак із початком повномасштабного вторгнення росіян туризм для пані Валентини перестав бути основним заняттям. Попри обстріли і блекаути, які тут постійні через близькість міста до фронту, жінка залишилась у Запоріжжі. А те, що вона донедавнаробила у вільний від екскурсій час, тепер стало справою всього її життя.
«Ми з донькою Катериною ще з 2014 року допомагаємо військовим. Спочатку шили подушки та матраси. Виготовили їх близько двох тисяч і відправили на передову. Військові дуже дякували за те, що облаштовуємо для них побут. А ми питали в хлопців, чого їм бракує ще. В одній із розмов вони пожалілись, що нема чим накривати техніку. Відтоді ми плетемо маскувальні сітки».

Про свою ініціативу жінки розповіли знайомим. А ті одразу зголосилися їм допомогти. Згодом охочих стало більше. Так виникло добровільне об’єднання волонтерів, яке назвали «Під парасолькою»: зазвичай саме із цим аксесуаром Валентина раніше проводила свої екскурсії.
Маскують так, що не знаходять і дрони
Першу сітку сплели з клаптиків старого одягу та тканин, принесених із дому. Вона вийшла дуже громіздкою і заважила понад 30 кілограмів. Військові й тому були раді. Але доньці пані Валентини Катерині, яка має кваліфікацію «Технік-конструктор жіночого одягу», результат не сподобався. Зайвий раз переконалася в цьому, коли їздила з іншими волонтерами на передову.
«Щойно військові накрили техніку сіткою, я одразу виявила в ній чимало недоліків, — говорить Катерина Вініченко. — По-перше, вона нічого не маскувала, бо дуже відрізнялася за кольором від довкілля. По-друге, така сітка дуже важка, і після дощу чи снігу її просто неможливо підняти. Ми витратили стільки ресурсу: часу, матеріалів, людської праці — а толку мало!».
Повернувшись у Запоріжжя, пані Катерина одразу почала розробляти власну методику виготовлення сіток. Експериментувала, тестувала — і згодом волонтерки плели маскування по-новому. Військовим на передовій результат сподобався: вироби запоріжанок оцінили дуже високо. Зацікавились розробкою і в інших волонтерських центрах. Тому в 2015 році Катерина Вініченко виклала свої майстеркласи в ютуб, для вільного доступу. «Я розробила новий спосіб нарізки смужок тканини для сіток. Якщо правильно це зробити й розтягнути клаптик, він стане довшим приблизно на 20 сантиметрів. Такою смужкою можна заплести більшу площу основи сітки. Відповідно її вага істотно зменшиться. Кожен вузлик на основі заплітаємо смужкою у формі букви «П» або змійкою-зигзагом. Тоді сітка виглядає рельєфно, більш природно. Окрім того, тканину для смужок беремо лише нову й бажано натуральну — старі ганчірки більше не використовуємо».
За словами волонтерки, у 2016 році за цю інноваційну розробку вона отримала Знак пошани від Міністерства оборони України. Перед тим, як прийняти від бійців замовлення, жінки просять прислати загальні фото місцевості, де вони дислокуються, — і вже тоді плетуть, підбираючи кольори і відтінки виробу відповідно до особливостей довкілля. Відправляють одну сітку, тестують, за потреби виправляють помилки, потім беруться за інші.
«У кожному регіоні України є свої відмінності ландшафту. Ось, приміром, зараз у більшості областей випав сніг. На Харківщині він одного кольору, на Донеччині — іншого, поблизу Запоріжжя — теж відрізняється від попередніх грою відтінків. Ми плетемо й підписуємо сітки «брудний сніг», «брудний-брудний сніг», «сніг по-харківськи», «сніг по-запорізьки». І вже зараз маємо замовлення на весну. Такі маскувальні сітки ми міксуємо: робимо їх у різних напівтонах зеленого та коричневого кольору. Найпопулярніші серед військових — «хамелеони». У цих виробах кількість відтінків доходить до трьох десятків».

Волонтерки розповідають, що бійці ЗСУ постійно надсилають їм захоплені відгуки. А нещодавно отримали від однієї бригади фото з дрона. Військові запропонували їм визначити, де стоїть техніка, замаскована їхніми сітками. Зізнаються, що так і не змогли вгадати, і дуже втішились — отже, працюють недарма.
Два десятки хабів в Україні, десять — за кордоном
Окрім сіток у центрі виготовляють нашоломники, нарюкзачники, шиють рукавиці. Поки ми розмовляємо за горнятком кави, тут кипить робота. Волонтерки, як бджілки: одні швидко нарізають тканину на клаптики, інші вправно снують плетиво.
«Я прийшла сюди в перші місяці повномасштабної війни, бо вдома можна було збожеволіти, — каже волонтерка Людмила Ляшенко. — Шукала волонтерську організацію, де могла би бути корисною. І таки знайшла її. Сподобалась доброзичлива атмосфера, яка тут панує. Це допомагає знімати стрес. За три роки ми всі вже стали сім’єю. Жартома називаємо себе “парасольцями”. Тут не просто допомагаєш військовим, а й відпочиваєш душею».

Олену Топчій в об’єднання «Під парасолькою» запросила кума. Переконувала, що тут чудовий колектив людей, які роблять вкрай потрібну військову справу. «В мене чоловік воює, і я дуже хвилююсь за нього. Тут мені вдається відволіктися від постійних тривожних думок. До того ж, тішить, що сітки ми передаємо і для підрозділу мого чоловіка. Він не раз їх хвалив, казав, що вони і справді ідеально маскують».
З початку повномасштабної війни волонтерки виготовили майже 70 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток. Ними можна накрити 1500 танків або стільки ж БТРів. Усього з 2014 року сплели майже 500 тисяч. Як розповідає Катерина Вініченко, відтоді як вона виклала свої майстеркласи із плетіння сіток у ютуб, у неї з’явилось чимало послідовників. Наразі в Україні, окрім Запоріжжя та околиць, її методикою користуються у двох десятках волонтерських хабів і близько десятьох — за кордоном, зокрема у Канаді, Чехії, Польщі, Швеції, Швейцарії.
Сітки «парасольців» — обереги від ворожих очей
Найбільше таких хабів у Нідерландах. Минулого літа Валентина Вініченко побувала в цій країні і провела майстеркласи в п’яти із шести відкритих тут волонтерських центрах.

«Більшість охочих навчитися плести маскувальні сітки — біженці з України. У когось воює брат чи син, в інших — чоловіки. Їм усім дуже болить Україна, тому вони хочуть і з-за кордону допомагати рідним. Приходили й місцеві. І навіть вихідці з інших країн, наприклад, француз, який гостював у Нідерландах і почув про наш проєкт. Працюють усі хаби добре. Ми їм пересилаємо тканину та основу — вони відправляють в Україну готові сітки. Нас із донькою дуже тішить, що проєкт “Під парасолькою” став міжнародним».
На запрошення місцевої діаспори волонтерка провела в Нідерландах кілька місяців. У перервах між проведенням майстеркласів Валентина Вініченко плела сітки-картини: «Ми їх почали виготовляти в Запоріжжі, для душі, адже у якийсь момент зрозуміли, що вигораємо. Для відпочинку і відновлення ресурсу вирішили зробити щось яскраве. Так з’явилася перша сітка-вишиванка. Наступною стала робота “Розвідники у квітах”. А напередодні свята Незалежності в нашій колекції з’явилась сітка-картина “Розлючена вишиванка”. Ми її сплели в кольорах пікселя і додали туди червоний.

Нині колекцію наших сіток-картин експонують у музеях Запоріжжя».
За словами Валентини, гостинність місцевої діаспори та гарні нідерландські краєвиди надихнули її на творчість. За час перебування в цій країні вона сплела близько двох десятків робіт за мотивами картин Клода Моне та Марії Примаченко. Частину з них продали на аукціонах і на ці гроші придбали тканину для нових маскувальних сіток. «Замовлень маємо стільки, що працюємо від рання і до смеркання. Не зважаємо ні на повітряні тривоги, ні на відсутність світла. Якщо після обстрілів зникає електроенергія — плетемо при свічках і з ліхтариками на лобі. Наші сітки військові вважають оберегами. Як парасольки захищають від сонця і дощу, так і наші вироби — від ворожих очей. Ми їх кодуємо на добро й перемогу».

Авторка: Людмила Приймачук
Редакторка української мови: Анастасія Занузданова
Редакторка англійської мови: Гелен Льюїс
Фото: Волонтерське об’єднання “Під парасолькою”







