У травні в Лондоні відбувся перший поп-ап — Books & Dress, де були представлені українські книжки, а також зарубіжні автори, видані українською мовою від видавництв Ольги Фреймут та Artbooks. Організував захід книжковий клуб Vesna Club. Це перший такий захід, але надалі в планах — організація ще більшої кількості заходів та книжкових клубів для ознайомлення британського читача з українською класикою та сучасною літературою.

Символічно, що захід відбувся в центральному офісі Нової Пошти в Лондоні, адже пошта тримає наші зв’язки між Батьківщиною і чужиною. Й українська книжка — це теж культурний і надзвичайно міцний місток із нашою ідентичністю та культурою.

«Сьогодні ми відкриваємо Nova Post в іншому аспекті — аспекті культурної логістики», — сказав Денис Лановський, менеджер Nova Post у Великій Британії. Для Nova Post це перший такий захід. Він сподівається, що не останній.

Ольга Фреймут — телеведуча і журналістка — заснувала видавництво Freimut вже після початку повномасштабного вторгнення. Видавництво виходить із простої, але важливої ідеї: українська книжка — це не лише література. Це спосіб зберігати мову, культуру і внутрішній стрижень — особливо тоді, коли все навколо хитається.

Цього вечора Фреймут говорила про те, що тримає людину зсередини.

«Ми маємо читати не для статусу, а для глибини».

Ольга Фреймут

Ціна української книги сьогодні — життя людей

Анна Похлєбаєва, видавчиня Artbooks, розповіла, як зараз українські книжки взагалі з’являються на світ.

«Коли ми замовляємо книжки, люди в друкарнях радіють, бо мають причину виходити на роботу».

Це не метафора. Попри постійні обстріли Харкова й Києва, українські друкарні продовжують працювати. І кожне замовлення — це не просто тираж. Це причина жити. На жаль, українські друкарі часто платять за свою роботу навіть життям. Так, у травні від ворожого обстрілу загинула пані Галина, яка працювала в харківській друкарні й пензликом вручну з любов’ю склеювала книжки, які зараз ми маємо змогу тримати в руках і читати тут, у Лондоні.

І тут, у Лондоні, особливо гірко чути і важко сприймати, — розповідає Анна, — коли тираж не продається і тобі його пропонують безкоштовно спалити як велику послугу. Тому що британські державні бібліотеки не приймають книжки безкоштовно й не купують за гроші.

Анна Похлєбаєва

«Я не можу це спокійно сприймати, знаючи, що за цими книжками — мрії, надії, зусилля, важка праця і навіть життя сотень працівників видавничої справи. Я підриваюся і шукаю, де можу продати чи подарувати українські книжки, але не допустити їх знищення»

Українська книжка в Британії: надрукована під обстрілами, невидима на полицях

Українські книжки — високий стандарт майстерності, але їх майже немає на полицях

На Лондонському книжковому ярмарку іноземні видавці дивляться на українські видання із подивом. Ілюстровані, ретельно оформлені, якісні — створені під час повномасштабної війни.

«Подивіться, що вони роблять в Україні під час війни», — цитувала Анна реакцію закордонних партнерів.

І це стандарт для таких видавців, як Анна та Ольга Фреймут, бо вони бачать книжку як коштовну річ, скарбницю знань чи інсайтів і як подарунок — щоб людина отримувала від неї 100 % насолоди. Саме тому українські артбуки, дитячі видання та ілюстровані книжки сьогодні дедалі частіше стають не лише літературою, а культурним артефактом — створеним людьми, які попри війну продовжують друкувати, малювати, перекладати й жити.

«Для мене це був виклик — щоб у Великій Британії з’явилися українські книжки», — сказала Анна.

Попри підтримку на рівні декларацій, українські книжки досі ледве потрапляють до бібліотек і великих мереж. Часто все просування тримається на людях, які передають видання одне одному, привозять для своїх дітей, дарують друзям.

«Коли я приїхала сюди з дітьми, вони шукали українські книжки. І коли побачили їх у книгарні — це був справжній момент радості», — поділилася вона.

Сьогодні українські книжки вже можна знайти в британських книгарнях, зокрема у Foyles у Лондоні. І хоча полиці поки невеликі, сам факт їхньої присутності став символом того, що українська культура тут живе.

Водночас на полицях британських книгарень стоять великі секції російської класики — перекладеної, виданої, доступної.

«Щоб конкурувати, потрібно перекладати. Перекладати українські книжки, друкувати нові видання, показувати українську культуру світу».

Анна говорила і про те, що британська аудиторія часто сприймає Україну крізь призму війни. Це зрозуміло — але це звужує картину.

«Не всі хочуть читати про війну. І це правда».

Її мрія — щоб у британських книгарнях з’явилися переклади сучасної української прози, класики, дитячих книжок, артбуків. Щоби Британія відкривала Україну не лише через новини з фронту, а через культуру, естетику, мову, людей.

Українські книжки потрібні нашим дітям

Анна поділилася особистою історією створення дитячої книжки, яка народилася з розмов із власною донькою після переїзду до Великої Британії.

«Книжка зібрала всі питання моєї дитини про Лондон», — розповіла вона.

Не про туристичні маршрути чи класичні факти, а про прості дитячі спостереження: чому тут сірі білки, чому тут такі будинки, чому все інакше. Саме ці щирі питання стали основою живої, емоційної та дуже людяної історії адаптації української дитини в новій країні.

Окремо Анна наголосила, що для неї було принципово важливо працювати саме з українськими ілюстраторами та друкарнями.

«Я вважаю, що наші ілюстратори — найкращі».

«Я дуже хвилювалася, коли писала її. Але зрозуміла — про це важливо говорити. Для мене це був дуже професійний і водночас особистий виклик», — сказала Анна.

Видавництво вже готує наступний проєкт — нову дитячу книжку, створену разом із Victoria & Albert Museum. Презентацію планують у червні.

Українці в Британії хочуть бути не просто людьми, які тимчасово виїхали через війну, а спільнотою, яка створює, працює та будує новий культурний простір навколо себе.

Книжкові клуби

Щоби популяризувати українську літературу тут, у Великій Британії, слід насамперед самим більше читати й зацікавлювати британців. І для цього варто створювати книжкові клуби.

У Києві та інших містах України вони вже давно стали такими просторами зустрічі.

«Ми можемо зустрічатися, читати одну книжку, а потім говорити не про проблеми, а про те, хто що відчув, кому що сподобалося»

У Лондоні Vesna Club вже робить саме це. Але таких клубів має бути більше — у Манчестері, Единбурзі, Брістолі, скрізь, де є українська громада і є люди, яким не байдуже, якою мовою ростуть їхні діти.

Бо є ще одна проблема, про яку говорили цього вечора відкрито: діти, які виросли в Британії за ці три роки, дедалі частіше читають англійською. Це природно. Але читати українською — можливо. Якщо є із чого вибирати і є де це робити разом.

«Ми витрачаємо величезні гроші на переклади, щоб у вас була можливість читати українською — і хорошою українською. AI не замінить цього. Бо за книжкою стоїть дуже багато людської роботи».

Нам не потрібно чекати

Під кінець вечора Анна сказала найпростішу і, мабуть, найважливішу річ:

«Нам потрібно не чекати, що хтось це зробить. А просто сказати: я хочу читати українською»

Книжки на тому столі в Лондоні надруковані людьми, які виходять на роботу під сиренами. Пані Галина, яка складала ці примірники вручну, уже не побачить, як їх читають тут. Але вони є.

Текст: Олена Онищенко
Фото: Анна Некрасова
Редакторка українського тексту: Анастасія Занузданова
Редакторка англійського тексту: Гелен Льюїс