«Можливо, відбудова України справді потребуватиме мільярдів інвестицій. Але ще раніше потрібна довіра. До довіри веде співпраця. А будь-яка співпраця починається з людей», — каже Наталія Грицюк, постдокторська дослідниця програми MSCA4Ukraine в UCL School of Management, завершуючи свій виступ 7 липня в Лондоні.
Того дня в UCL School of Management зібралися науковці, підприємці, представники інноваційних екосистем і українська діаспора з Великої Британії, України та Німеччини на панельну дискусію «Підприємницькі мережі як рушій відновлення України». Формально це була наукова подія в межах проєкту Next Generation of Entrepreneurs for Ukraine. Дискусія будувалася навколо звʼязку між людьми, які виїхали, і країною, яку вони не покинули.
Гроші йдуть за довірою, а не навпаки
Поширена думка звучить приблизно так: підприємці співпрацюють з Україною тому, що це вигідно — податкові пільги, державні програми, регуляторні стимули. Дослідження Наталії Грицюк, що спиралося на досвід українських підприємців, які після 2022 року відкрили бізнес у Великій Британії, показало іншу картину: найбільший вплив на рішення співпрацювати з Україною мають довіра, професійні звʼязки та міжнародні підприємницькі мережі. Саме вони, а не податкові калькуляції, відкривають доступ до партнерів, ринків і нових знань.
Опитування 210 українських мігрантів-підприємців у Великій Британії підтверджує це цифрами: 82 % планують розширювати бізнес, а головним мотиватором (86 балів зі 100) виявилися не прибуток чи ринкові можливості, а родина та країна. Ще 83 бали набрала мотивація передавати здобутий досвід назад в Україну. Водночас лише 32 % орієнтуються на локальний менеджмент в Україні, тоді як решта обирають дистанційне управління через технології або часті поїздки. Тобто бізнес будується не «або тут, або там», а одночасно в обох місцях.
Діаспора — не наслідок війни, а її актив
Головний висновок дослідження зміщує саму постановку питання. Звичне запитання — чи повернуться підприємці в Україну після перемоги. Наталія Грицюк наголошує: їхній досвід, контакти та знання можуть працювати на користь України вже зараз, незалежно від того, де живуть ці люди. У такій логіці українська діаспора постає не тимчасовим наслідком вимушеної еміграції, а одним із найцінніших стратегічних ресурсів довгострокового розвитку держави.
Цифри економічної трансформації, які представила професорка Олена Івашко з Волинського національного університету імені Лесі Українки, показують, чому саме зараз ця роль стає визначальною. Українська економіка впала на 29 % у 2022 році — це найглибше падіння з 1945 року, але вже 2023-го вона зросла на 5,5 % завдяки аграрному сектору та ІТ. Прогноз на 2025–2026 роки — 2 % зростання попри війну. ІТ-галузь налічує 346 тисяч фахівців і формує 1,2 мільярда доларів аутсорсингового ринку — 10 % світового обсягу. Українська стартап-екосистема оцінюється у 28 мільярдів євро, а лише за перший квартал 2024 року через «Дію» зареєструвалися 57 665 нових фізичних осіб — підприємців.
Університет як архітектор партнерств
Одна з ключових думок дискусії — університети більше не лише навчають. Вони стають місцем, де народжуються ідеї, ідеї перетворюються на партнерства, партнерства — на дослідження, а дослідження — на рішення, які згодом стають можливостями для всієї країни. Саме в цій логіці існує співпраця UCL та Волинського національного університету імені Лесі Українки: тижневий дослідницький візит професорки Івашко та докторки Тетяни Сак до Лондона, панельна дискусія, аналітичний звіт для UCL Ukraine Initiative та ВНУ, карта зацікавлених сторін підприємницьких мереж діаспори — і проєкт рамкового документа про інституційне партнерство між двома університетами.
Проєкт Next Generation of Entrepreneurs for Ukraine отримав розширення в межах гранту від UCL Grand Challenges & UK-Ukraine Research Bridge Amplification Grant. Це вже четвертий цикл спільної роботи, яка раніше об’єднала 128 учасників у трьох когортах, дала початок 50 стартапам, 9 із яких залучили ангельські інвестиції, а один був проданий. Рівень відбору у 2025 році сягнув 10 заявок на одне місце.
Енергії, таланту й амбіцій в українському бізнес-середовищі не бракує. Бракує ризикового капіталу, доступу до ринків та інституційних механізмів. Діаспора дає те, чого не купиш за гроші, — локальні знання і довіру. Партнерства на кшталт UCL–ВНУ перетворюють цю довіру на інституційну — той місток, яким інвестор може скористатися вже сьогодні.
Питання, яке залишилося відкритим у Лондоні: чи встигнемо ми налаштувати звʼязки та створити довірливі відносини з Великою Британією і не тільки, щоб вчасно і професійно залучити інвесторів у повоєнну відбудову? Чи зможемо перетворити соціальний та людський капітал на нову інфраструктуру й індустрії — такі, яких зараз не має жодна країна світу? Адже багато українських підприємств будуватимуться з нуля, а отже — одразу будуть сучасними, ефективними та новітніми.
Текст: Олена Онищенко
Фото: Наталія Приходько
Редакторка українського тексту: Анастасія Занузданова
Редакторка англомовного тексту: Гелен Льюїс
