Арештовані листи

Волонтери Київщини повернули нащадкам остарбайтерів перших 4 тисячі з 50 тисяч листів їхніх рідних із Німеччини, які радянські спецслужби свого часу вилучили з поштамтів.

«Добрий день моя рідненька й незабутня мамочка! Перш чим писати вам коротенького листа я мамо спішу повідомити що я жива і здорова того й вам мамочко жилаю. Передаю вам свій чистосердечний привіт і жилаю вам мамо благополучія у вашийдомашній жизні. Мамочко я ваши листи получиладва яки ви писали то я вам дуже й дуже дякую що ви мене низабуваєте бідну сироту на чужий далекий стороні… Мамочко нижурітся за мною то я живу пока ничого все постарому як і жила. А журіться сами за собою то я б пожаліла так далеко. Я тоже мамо журуся за вами що витаки нищасни що остались стареньки й сами остались і нікому пожаліть… Мамо висилать мені нинада нічого то тут зима тепла іменідали правда платя дране і спідниця ниважна а сорочка нова. Я вам пишу кожний тиждень коли пишем двічі на тиждень і кожного разу пишу вам мамо й до свекрів, і карточки висилала, но низнаю чи ви получаєте їх чи ні.»

Це фрагмент листа остарбайтерки Уляни Винник до матері Федори Слабінської в село Жуківка на Київщині, датований 3 лютим 1943 року (під час створення статті свідомо в українській версії зберегли орфографію і пунктуацію авторки. — Авт.). На жаль, Федора Слабінська за життя так і не отримала жодної вісточки з Німеччини від доньки. Прочитала ці рядки через 82 роки від їх написання тільки внучка Уляни Винник — Вікторія Гнатюк.

Завдяки директору Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталію Гедзуїй та ще понад трьом тисячам нащадків остарбайтерів із Київщини вручили копії листів своїх родичів. Свого часу завдяки репресивній радянській системі ці вісточки з неволі так і не дійшли до адресатів — на пошті їх «арештували» спецслужби і відправили на таємне зберігання в Київський державний архів. Недбало звалені в мішки, тисячі листів лежали тут десятиліттями, а рідні дарма їх чекали.

Арештували на десятиліття

«Після звільнення міста Києва та області від нацистської окупації вся кореспонденція, щознаходилася в поштових відділеннях, перевірялась співробітниками наркомату внутрішніх справ, тобто люструвалась, — пояснює директорка державного архіву Київської області(ДАКО) Соф’я Каменєва.

— Після цензури листи остарбайтерів не дійшли до адресатів. Їх відправили на зберігання до секретного підрозділу обласного архіву — на той час архівні установи входили до системи НКВС. У пакунках і мішках, у яких привезли ці листи, вони так і пролежали двадцять років. І тільки в 1963 році почалась робота по їх систематизації за географічним принципом, тобто за районами й населеними пунктами».

За словами керівниці архівної установи, перша назва цього фонду «Листи радянських громадян, вивезених у німецьке рабство». Упродовж наступних кількох десятиліть він поповнювався документами з інших архівів: Житомирської, Полтавської, Миколаївської, Чернігівської, Черкаської областей. Фонд був засекречений, інформації про нього не було у вільному доступі, його матеріали практично знаходилися під арештом. І тільки в жовтні 1988 року, відповідно до наказу головного архівного управління УРСР, цей фонд був переданий на загальне зберігання.

І його документи, живі свідчення людей, примусово вивезених у Німеччину, врешті-решт могли потрапити у вільний доступ.

У це важко повірити, але на початку 2000 років у ДАКО налічувалось близько 50 тисяч (!) послань від остарбайтерів до рідних. Переважна більшість серед цих документів — листівки з марками, які німці дозволили посилати невільникам додому. Але радянська влада, що поставила на всіх остарбайтерах клеймо “вороги народу”, позбавила їх можливості подати про себе звістку, нерідко єдину.

Шлях до адресата довжиною в сімдесят п’ять років

Серед цих вісточок із неволі — листівка від двоюрідних бабусь директора Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталія Гедза. Він давно хотів знайти їхні сліди, тим паче, що одна з родичок не повернулась після неволі на Київщину, інша приїхала звідти тяжко хворою і через пів року померла. Навесні 2018 року історик дізнався від колег, що в ДАКО є листи остарбайтерів Макарівського району. Почувши новину, він одразу поїхав в архів, аби ознайомитись із цими документами.

«Коли мені принесли папку з листами, я побачив на ній назву свого рідного села Калинівка, — згадує Віталій Гедз. —Відкрив її — а там лист і фото від родичок. Мені його сфотографувати, я приніс і показав світлину мамі, а вона заплакала. Це були сльози радості. Коли я побачив реакцію мами на копію листа, то зрозумів, що на сьогодні є чимало людей, які ці листи чекають. І які їх із радістю отримають».

Виявилось, що у фондах Державного архіву Київської області зберігається понад 1000 листів остарбайтерів із Макарівського району, які не дійшли до адресатів. У травні 2018 року, започаткувавши за підтримки керівництва ДАКО волонтерський проєкт «НепрOSTi листи», Віталій Гедз зініціював пошук нащадків примусово вивезених у Німеччину земляків. Домовлявся зі школами, сільрадами, будинками культури району, їхні працівники допомагали складати сценарії для урочистих вручень родичам копій листів. Трохи згодом цей районний волонтерський проєкт виріс до масштабів обласного. За словами Віталія Гедза, до початку карантину на Київщині роздали нащадкам близько 3,5 тисячі таких листів остарбайтерів. Причому 7 з них — самим відправникам, що повернулись додому з Німеччини й дожили до такого поважного віку.

Фінансово й технічно від самого початку заснування проєкт «НепрOSTі листи» підтримала Всеукраїнська кампанія «Пам’ять нації», яку тоді очолював історик, громадський діяч та телеведучий, нинішній голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

«Всі етапи проєкту, починаючи із самого пошуку документів, їх розшифровки й передача родичам — дуже важлива деталь мозаїки із дослідження історії Другої Світової війни, окупаційних режимів, — вважає пан Алфьоров. — Бачити дітей та онуків, що приходять на вручення листів, сприймаючи цю подію як доторк до минулого своїх предків — неймовірна за своєю силою емоційна складова історичного сегменту пошуку».

200 вісточок родичам у Жуківку

Як розповів Віталій Гедз, через ковід і початок повномасштабної війни волонтерський проєктпо врученню листів остарбайтерів Київщини на деякий час довелось поставити на паузу. Нині його діяльність відновили, зокрема, цьогорічної осені в село Жуківка Згурівської громади повернули 211 копій послань із минулого від місцевих жителів, вивезених під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

«Це вже третій населений пункт громади, де в межах проєкту «НепрOSTі листи» нащадкам остарбайтерів передали листиїх рідних, — говорить заступниця Згурівського селищного голови Лариса Мельник. — Історик Віталій Гедз робить надзвичайно важливу справу, адже ці документи є фрагментами нашої історії, нашої спільної пам’яті. За роки Другої світової війни близько 2,4 мільйона молодих українців вивезли на примусові роботи. Повернулись далеко не всі. Ми бачимо, наскільки людям важливо доторкнутися до минулого своїх родин. Кожен лист — не просто документ, а частина людської долі, сповнена болю, віри й любові».

У числі тих, хто отримав послання з минулого, діловодка старостинського округу Вікторія Гнатюк. Вона з трепетом бере в руки листи та фото, адресовані її бабусею Уляною Винник у село Жуківку до своєї матері Федори Слабінської. Говорить крізь сльози — прочитане дуже розчулило.

«1942 року на примусові роботи вивезли мою бабусю Уляну і її старшу сестру Дуню, — каже пані Вікторія. — Обоє повернулись 1945-го, пройшли фільтраційні табори. А оці вісім листів затримались на 82 роки. За життя вона не любила говорити про Німеччину. Як їй було тяжко — я лише тепер дізналась із листа. Але жаліє вона не себе, а матір, бо через війну та залишилась сама: доньок вивезли, син пропав безвісти. Тепер усі вже в засвітах. Пригадую, бабуся Уляна була доброю і чуйною. Мені її дуже не вистачає. Так щемно — я взяла в руки лист і ніби з нею поговорила».

Документальна стрічка про листи — найкращий фільм на фестивалі

На заході в Згурівській громаді продемонстрували документальний фільм«НепрOSTі листи». Він розповідає про історію створення проєкту та про долю Марії Гаркавенко, остарбайтерки, яка у 2020 році отримала три листи на своє 100-річчя.

«Ідея фільму» Непрості листи» з’явилася у 2019 році, — каже режисерка фільму Марія Яремчук. — Моя команда має назву» Сектор правди». Ми знімаємо документальні історичні фільми, називаємо їх дослідницькими, тому що в процесі роботи багато уваги звертаємо саме на архівні документи, оригінальні справи, світлини. З очільником Макарівського історико-краєзнавчого музею познайомились на презентації одного з наших проєктів. Коли дізнались, чим він займається, вирішили зняти кілька відео з вручень листів. Було надзвичайно емоційно й дуже щемно спостерігати, як люди зачитували уривки перед загалом, не стримуючи сліз. А як раділа сторічна Марія Гаркавенко, коли на її ювілей зібрались до трьох десятків рідних і в подарунок вручили її ж листи! Ми зрозуміли, що це якраз ті випадки, коли на прикладі долі однієї людини можна простежити історію нації і зв’язок поколінь. І них вийде прекрасне документальне кіно».

Як розповідає Марія Яремчук, 2023 року фільм «НепрOSTі листи» на IX Міжнародному фестивалі історичного кіно «Поза часом» отримав нагороду. Він став «Найкращим історичним фільмом» серед короткометражних робіт. У майбутньому команда «Сектору правди» планує продовжувати працювати над цією темою. Дослідження листів остарбайтерів у державному архіві Київської області тривають. 2023 року тут зробили повторну систематизацію цих вісточок із неволі й удосконалили описи справ, щоб у подальшому їх усі оцифрувати. На майбутнє є задум за наявності фінансування дослідити документи про українських остарабайтерів у німецьких архівах і зняти повнометражний фільм.

Своєю роботою, стверджує режисерка Марія Яремчук, команда «Сектору правди» хотіла закцентувати увагу на долях мирного населення, найбільш незахищеної частини спільноти в будь-яких збройних сутичках. І провести паралелі з повномасштабною війною з росією. Лише за офіційними даними,з окупованих територій примусово вивезли кілька мільйонів українських громадян. Чи пишуть вони листи до рідних? Питання залишається риторичним.

Авторка тексту та деякі фото: Людмила Приймачук
Фото з архіву Уляни Винник, Вікторії Гаврилюк та проєкту «НепрOSTі листи»
Редакторка українськомовної версії: Анастасія Занузданова
Редакторка англомовної версії: Гелен Льюїс