У Великобританії от-от розпочнеться новий навчальний рік. Разом із місцевими студентами до аудиторій повернуться і українці — тут вони не тільки здобувають вищу освіту, але і приносять у ці університети власний досвід, погляди і сміливість.
Саме про це фотопроєкт Яни Козар, студентки University of the Arts London, яка зібрала історії п’яти українських дівчат із креативних напрямів. Вона поставила всім однакові запитання, але відповіді виявилися зовсім різними — адже кожна з героїнь має унікальний шлях.
Єлизавета під час навчання зосередилася на внутрішній роботі та кардинально змінила свій світогляд.
Анастасія створила потужну картину про війну — і вклала в неї власний біль та переживання.
Уляна пройшла складний шлях вступу, але сьогодні вона студентка, а її перша робота стала відображенням емоцій 15-річної дівчини, яка втекла від війни.
Арина шукає професію, яка б могла вмістити всю її внутрішню різноманітність.
А Катруся доводить, що українські студентки можуть бути водночас сильними, щирими й дуже талановитими.
Їхні історії — це приклад, що мріяти треба сміливо.
Арина. Компʼютерна анімація та VFX
Арина Асадча родом із Києва. Навчається у London College of Communication (University Of Arts London). Вивчає комп’ютерну анімацію та візуальні ефекти.
Професія — чому саме ця?
Ще зі школи я завжди рухалась у напрямку мистецтва, хоч і до останнього моменту я не знала, чим саме хочу займатися. Для мене важливо, щоби професія не лише задовольняла мої потреби в креативному розвитку, а й містила в собі різноманіття та кілька напрямків діяльності — інакше мені б усе дуже швидко набридло.
У старшій школі в мене з’явилася пристрасть до кіно та бажання зануритися в цей світ. І постало питання: мистецтво чи кіно?
Робота в 3D-анімації та VFX дає мені змогу поєднувати любов до створення ілюстрацій та розробки візуальних концептів зі світом кінематографа. До початку навчання на курсі мій досвід у цій сфері був доволі обмеженим, але з великою жагою до знань я з кожним проєктом навчаюсь новому.
Яким був процес вступу в університет?
Оскільки наш заклад спеціалізується саме на креативних практиках, сам вступ і очікування від подачі дещо відрізнялися від інших. Я переїхала до Англії через повномасштабну війну та закінчила програму A-level (Advanced level — дворічна програма навчання в британських старших школах, український аналог — технікум/коледж, де учні готуються до вступу в університет саме в тій спеціальності, яку обрали заздалегідь.– Ред.) у Лондоні, яка підготувала мене до подальшого навчання у Великій Британії. Мої викладачі в школі неймовірно підтримували у виборі університету та під час вступного процесу. Основним завданням було написання мотиваційного листа. Проте на відміну від багатьох інших напрямів, у творчих спеціальностях в оцінюванні велика роль відводиться портфоліо та здатності передати креативне бачення.
Вступ в університет — це завжди дуже хвилюючий процес. Мій секрет у підтримці, яку я відчувала, та наполегливій праці.
Що подобається в процесі навчання, а що ні?
Найбільше вражає різноманіття та ставлення до самого навчання. Протягом першого року наші викладачі здебільшого фокусуються на розвитку навичок спостереження за світом, здатності бачити речі під новим кутом. Для створення реалістичних ефектів або моделей у цифровому середовищі передусім потрібно навчитися бачити реальний світ у всій його складності й деталях.
Крім того, ми мали можливість ознайомитися з фізичним створенням мініатюр, дизайном персонажів, історією анімації, роботою з професійними камерами та вивченням основ кінематографу.
Однак є і інша сторона медалі. Це теж різноманіття. Швидке перемикання між зовсім різними дисциплінами, які не завжди безпосередньо пов’язані з практичною роботою, іноді дезорієнтує і перевантажує. З одного боку, це цікаво й корисно, але на початку свого шляху так легко відчути себе трохи загубленим. Ще було б добре, якби курс приділяв більше уваги технічній частині, адже буває доволі складно опановувати все самостійно.
Те, що ви українка, якось впливає на навчання?
Мій курс дуже інтернаціональний, і переїзд не впливає безпосередньо на мою професійну діяльність.
Однак у соціальному житті та співпраці завжди намагаюся ділитися своїм досвідом з іншими: обговорюю та посилаюся у своїх роботах на українську культуру та митців, ділюся музикою і традиціями. Також нагадую про важливість підтримки України.
Буває важко пояснити людям свої переживання за країну, друзів, і родину, особливо після прочитання новин або під час згадування про події в Україні колегами чи викладачами. І все це на фоні постійної боротьби з романтизацією російського мистецтва.
Незважаючи на це, я дуже вдячна своїм однокурсникам і оточенню за те, що завжди щиро підтримують Україну, цікавляться і поважають мою культуру та історію.
Яка творча робота — власна чи та, з якою ви стикалися до чи після навчання — справила на вас найбільше враження і чому?
За цей навчальний рік в UAL я працювала над багатьма різноманітними проєктами — курсовими роботами, колабораціями зі студентами кіномистецтва в різних ролях продакшену. Найбільше запам’яталася робота над короткометражкою Remain режисерки Естер Чайковської. У цьому проєкті я допомагала зі створенням реквізиту для сеттингу, а також виконала роль акторки крупного плану. Це був гарний досвід — бути частиною української команди, що відчувалась як умовна маленька «бульбашка дому», де кожен міг доторкнутися до чогось рідного. Ця команда подарувала мені не лише кілька днів натхнення та професійного зростання, а і стала справжньою спільнотою людей, з якими я досі підтримую тісний контакт і співпрацюю в нових проєктах.
Зв’язатися з Ариною — Instagram @aryasa_artstuff
Уляна. Fine Art
Уляна Щербак родом із Дніпра. Навчається у Central Saint Martins (University of the Arts London). Вивчає візуальне мистецтво візуального напряму.
Професія — чому саме ця?
Я обрала спеціальність fine art, бо хотіла знайти себе як мисткиня. Саме зараз хочу працювати над своїм мистецтвом та говорити через нього на важливі для мене теми. Згодом, прийду до більш вузько направленої спеціальності.
Яким був процес вступу в університет?
У 2024, коли я вступала до університету, уже два роки жила у Великобританії — переїхала через повномасшабне вторгнення. Процес був складним — абсолютно інша система, і розбиратись треба було в усьому, починаючи з портфоліо й закінчуючи фінансовими питаннями. До цього ще додалась проблема з паспортом, термін дії дії якого закінчився, а новий я не могла отримати девʼять місяців. Було багато складнощів при вступі та отриманні кредиту на навчання, але мені пощастило, бо навчальний заклад дуже підтримував та допоміг з усім розібратися.
Що подобається в процесі навчання, а що ні?
Найбільше мені подобається, яким парадоксальним є моє навчання. Бо насправді, я взагалі-то й не «навчаюсь». Більшість часу я самостійно працюю над авторськими проєктами. Університет допоміг мені знайти друзів та знайомих митців, якими я надихаюсь і співпрацюю. Водночас, я відчуваю, що розвиваюсь, як мисткиня.
Але маю сказати, що самого «навчання» все ж таки не вистачає. Лекції займають близько двох годин на тиждень, а хотілось би більше, щоб не тільки дізнаватись про сучасних митців, а й історію мистецтва.
Те, що ви українка, якось впливає на навчання?
Факт того, що я українка, дуже впливає. Ми знаходимось у середовищі абсолютно іншого менталітету та іншої мови. Наприклад, мені складніше зрозуміти одногрупників чи вчителів навіть попри те, що англійською спілкуюся вільно. Новини з України дуже відволікають, але одночасно з тим, мотивують працювати більше. Я вважаю, що маю привілей мирного життя і маю робити все можливе, аби віддячити за це приймаючій країні, водночас, допомагати Україні боротись далі.
Яка творча робота — власна чи та, з якою ви стикалися до чи після навчання — справила на вас найбільше враження і чому?
Наразі я у своїх творчих пошуках, тому улюбленої роботи не маю, але найбільше запам’яталась найперша і найважливіша для мене робота. Вона називається ‘Hope for the Future’ та описує багато бурхливих та заплутаних відчуттів, які я мала на початку повномасштабної війни. Йдеться про загублене відчуття надії та зачароване споглядання колись актуальних мрій, планів та мирне минуле. Кожен у ній може побачити та відчути щось своє. Вона мені дуже дорога, та особлива, бо є втіленням тієї 15-річної дівчинки, яку змусили покинути свій дім.
Зв’язатися з Уляною — Instagram @kushch0
Анастасія Козак. Graphic Communication Design
Анастасія Козак, родом із Чорткова. Навчається в Central Saint Martins (University of the Arts London). Вивчає графічний дизайн комунікацій — це змішана дисципліна, що поєднує створення візуальних матеріалів та комунікації.
Професія — чому саме ця?
Я доволі непостійна й тому обирати майбутню професію було складно, адже це мала бути спеціальність, яка дозволила б мені бути ким завгодно, але водночас залишатися в межах однієї індустрії. Уперше я познайомилася з професією графічного дизайнера ще в коледжі. На той час я також багато малювала, але малювання залишилося для душі. Дизайн для мене — це свобода обирати, що створювати.
Мені подобається пробувати різні напрямки та створювати речі, що мають сенс. Захоплює вигадувати нові світи за допомогою дизайну. Сьогодні я можу розробляти логотип, завтра працювати над дизайном кампанії, а через тиждень — створювати концепт для бренду, який буде існувати у 2050 році.
Як виглядав процес вступу в університет?
Я живу в Британії з 11 років, тому моя історія відрізняється від більшості українців, які навчаються зі мною. Процес вступу доволі простий: потрібні хороші оцінки та подання заявки через UCAS (University and Colleges Admissions Service — єдина централізована служба для подання заявок на вищу освіту у Великобританії. Вона дозволяє подавати заявки до п’яти університетів одночасно.— Ред.). Я потрапила в кампус, куди найважче вступити без інтерв’ю. Моя порада тим, хто мріє вступити в UAL і водночас живе в Англії та ще навчається в коледжі: підписатися на безкоштовні курси від університету. Це допоможе вам сформувати портфоліо у форматі, якого вони очікують, отримати знання і зрозуміти, який напрямок підходить саме вам. Найголовніше — тут можна знайти свій стиль, адже тут створюють простір, де можна спробувати себе в різних напрямках і це все абсолютно безкоштовно. Я також була амбасадоркою на цих курсах: ділилася досвідом і допомагала формувати портфоліо для вступу. Це справді варте зусиль.
Що подобається в процесі навчання, а що ні?
Мені подобається, що мій курс робить акцент на тому, як ми думаємо, формує простір, де знайомишся із собою. Наш курс реалістичний, тому проєкти тривають максимум місяць. Є багато доступних ресурсів: воркшопи для друку, друкарня, фотостудії тощо. Єдине, що може не подобатися — тут не навчають технологіям, наприклад Adobe чи Blender. Це потрібно вивчати самостійно, що інколи дратує. Але викладачі хочуть, щоб ми мислили ширше й не обмежували себе програмами, а в майбутньому могли створювати щось своє.
Те, що ви українка, якось впливає на навчання?
Навіть попри те, що я живу тут багато років, у мене досі багато друзів з України. Мені завжди було легко адаптуватися, я просто знаходжу зв’язок з українцями, адже нас об’єднує місце народження.
Яка творча робота — власна чи та, з якою ви стикалися до чи після навчання — справила на вас найбільше враження і чому?
Моя улюблена робота — картина на тему війни. Це проєкт, якому я присвятила дев’ять місяців, він був найважчим, адже потрібно було пропустити крізь себе дуже багато болю, щоби передати його на полотні. Одного разу людина, подивившись на цю картину, заплакала. Для мене це було надзвичайно важливо: я змогла відтворити саме те, що хотіла.
Зв’язатися з Анастасією — Instagram @anaakozak
Єлизавета. Graphic and Media Design
Єлизавета Кислян, родом із Києва. Навчається у London College of Communication (University Of Arts London). Вивчає графічний та медіадизайн.
Професія — чому саме ця?
Я досить багатостороння людина, мене цікавить багато креативних сфер і не хотіла себе обмежувати чимось вузьконаправленим — саме тому я обрала графічний дизайн. У цій спеціальності поєднується все, що мене цікавить, тому це оптимальний варіант.
Як виглядав процес вступу в університет?
З початку повномасштабного вторгнення я жила в Празі, але через півтора року переїхала до Англії і вступила на foundation year («нульовий» підготовчий рік навчання перед вступом на повний бакалаврський курс.– Ред.) у Ravensbourne University, така була обов’язкова вимога університету. Насправді, вступ мені здався досить легким, я навіть здивувалась. Раніше думала, що в університетах в Англії навчаються тільки вундеркінди, або діти з дуже багатих сімей. Я не відношу себе ні до тих, ні до інших. Під час вступу робила все сама й не користувалася послугами посередників. Найскладніше в цьому процесі було це розібратись із самим процесом реєстрації і з платформою UCAS.
Що подобається в процесі навчання, а що ні?
Найбільше мені подобається відчуття приналежності, іншими словами — спільнота. Для креативників це дуже важливо, оскільки ми відчуваємо себе «білими воронами» в суспільстві. Також мені імпонує свобода в проєктах, нас майже ніяк не обмежують. Проте це дало мені розуміння, наскільки я обмежена, бо спершу було некомфортно із цією свободою. В українських навчальних закладах, у яких я навчалася, були досить жорсткі рамки того, що ми можемо робити, а що ні. Мені знадобився деякий час, щоб звикнути. Я досі трошки панікую, коли не дають чітких інструкцій. Але із цього випливає і головний мінус — організація процесу навчання. Більша частина моєї освіти це самонавчання, у нас майже немає лекцій і теорії. Мене справді здивувала відсутність таких предметів як історія дизайну, теорія кольору і тд. Викладачі тут скоріше наставники, які проводять нас через навчальний процес, а не безпосередньо навчають. В Україні насправді дають хорошу теорію, але часто її забагато. Якщо обʼєднати підхід до теорії з українських навчальних закладів та практичну частину з англійських університетів, то буде ідеальний баланс.
Те, що ви українка, якось впливає на навчання?
У моєму університеті українцям полегшена процедура подачі на відстрочку дедлайнів, можна попросити психологічну підтримку чи дозвіл на пропуск занять по особистим причинам. Тут досить серйозно ставляться до ментального здоров’я. Якщо говорити про соціалізацію, то різниця менталітетів дійсно впливає на спілкування. Усі мої друзі-українці погодились із тим, що дружити з британцями складніше, ніж з іншими українцями. У нас різне бачення дружби, різна швидкість зближення і різні потреби в спілкуванні. Часто незрозуміло, чи людина просто ввічлива й не хоче тебе образити, чи справді хоче дружити, через це може виникати багато непорозумінь. Через певні особливості в комунікаціях склалась думка, що британці лицемірні, адже українці в більшості випадків надто прямі і відверті. Я вже звикла до цього й не намагаюсь бути занадто ініціативною, часом місцевих це відштовхує. Я б сказала, що в нас є чого повчитись у один одного — стриманості й поваги до особистих кордонів українцям, чесності і відкритості британцям.
Яка творча робота — власна чи та, з якою ви стикалися до чи після навчання — справила на вас найбільше враження і чому?
Мені важко обрати щось одне, але є одна виставка, яка дуже сильно вплинула на мене, як на мисткиню. Коли я ще жила в Празі, я відвідала виставку під назвою «Pain of others» у DOX — про різні тоталітарні режими, їх абсурдність та жорстокість. Це було після початку повномасштабного вторгнення і я була в пошуку відповідей на питання «Чому це сталось? Чому саме з нами?». Тому виставка мала великий вплив на мене. У той період часу я наздоганяла пропущені уроки історії та розвіювала інформаційний туман російського впливу.
Ця виставка стала ще однією цеглиною у фундаменті мого світосприйняття.
Зв’язатися з Єлизаветою — Instagram @fraubaton
Катруся. Acting and Performance
Катруся Логвиненко, родом із с. Старий Білоус Чернігівської області. Wimbledon College of Arts (University of the Arts London). Вивчає акторську майстерність та виконавське та режисерське мистецтво.
Професія — чому саме ця?
Певно десь із 4–5 класу твердо вирішила, що буду акторкою. Ото як мені дали роль Язикатої Хвеськи в шкільній сценці, дали волю моєму язику, то я після того вже не зупинялася. Маю багато романтичних ідей стосовно буття української акторки, але, щонайважливіше, це бажання бути частиною своєї культури, розвивати її і створювати своє. Я маю багато ідей, яскраву особистість, і театр кличе себе проявляти.
Як виглядав процес вступу в університет?
Я переїхала в Англію в пошуку прихистку, але розглядала варіант навчання тут, адже країна англомовна і з мовою проблем не мала. Щоб вступити до університету, два роки вчилась в BTEC Musical Theatre. З результатами курсу вступала. Процес не був складним, жодних труднощів не виникло. Лише було багато хвилювань, бо мала співбесіди в кожному університеті. Найдовше чекала відповіді з UAL — дочекалася, прийняли, тепер мій університет, як дім. Якби могла, то й б жила в ньому.
Що подобається в процесі навчання, а що ні?
Можливості — це краще в моєму університеті, адже тут багато простору для розвитку. Мій курс не обмежує мене в професії. Викладачі кажуть розвиватися і шукати себе. Я можу навчитися технічним навичкам закулісся: роботі зі звуком, світлом. Маю доступ до потужного обладнання для зйомки й так само до майстерень, де можу створити власні декорації чи маски. Я більше творчиня, ніж акторка, тож необмеженість мого розвитку дуже захоплює.
Що мене дратує, то це несерйозність моїх однокурсників. Багато з них просто не з’являються на репетиції, а коли твій проєкт, вистава, залежить від групової роботи, то нічого не можеш із цим зробити. У нас таке поле для розвитку, є можливості творити круті проєкти разом, а коли немає пів групи, то в мене дуже «палає» всередині.
Те, що ви українка, якось впливає на навчання?
Бути українкою на моєму курсі — це постійно чути «I’m sorry» й бачити страх глибшої розмови. А я б рада говорити про Україну, тільки дайте волю — не зупинюся. Викладачі часом турбуються, щоб не ретравмувати мене, але єдине, що мене тригерить — це росіянки на моєму курсі й неможливість уникнення роботи з ними. Я тримаю професійну комунікацію, але якби могла, то б воліла не мати жодного контакту.
Моя українськість надихає мене, я черпаю ідеї зі свого походження і культури для моїх проєктів. Люблю цитувати українських діячів у своїх академічних роботах.
Яка творча робота — власна чи та, з якою ви стикалися до чи після навчання — справила на вас найбільше враження і чому?
Моя улюблена робота за час мого навчання — це дослідження італійського театру Comedia del-Arte й побудова власної невеличкої театральної постановки за мотивами «Слуга двох панів» Карло Гольдоні. Наше завдання було додати до своєї вистави соціального, політичного чи екологічного контексту. Моя група вирішила дослідити нерівність і цикл тиранії. Це була яскрава й динамічна постановка. Ми перевтілювалися в комічних персонажів, вчилися набувати різних поведінкових манер і різної фізикальності. Моя група була дуже згуртована, об’єднана спільною ідеєю, я отримала величезне задоволення, працюючи в команді.
Зв’язатися з Катрусею — Instagram @katrusia_ta_sho_bilka
Авторка ідеї та фото: Яна Козар
