Центр Superhumans — це надсучасна клініка протезування, реабілітації, реконструктивної хірургії та психологічної підтримки постраждалих під час війни в Україні. Серед амбасадорів закладу — світова рок-зірка Стінг та чи не найвідоміший мандрівник Бер Ґріллз, серед пацієнтів — найсміливіші та найзвитяжніші українці. Про перемоги та виклики, а також історії, гідні книг та екранізацій, розповідає менеджер зі зв’язків із громадськістю Superhumans Андрій Іщик.
Із чого починається шлях «суперів»
Потенційний пацієнт Superhumans — це людина, яка зазнала ушкоджень унаслідок війни. Центр надає допомогу військовослужбовцям, цивільним українцям та іноземцям, головне — бажання та готовність до непростого та часто тривалого процесу реабілітації. Спершу пацієнт має заповнити онлайн-форму на сайті, а також додати фото своєї травми або кукси. Так він автоматично потрапляє в чергу і вже за кілька днів отримує дзвінок від представників центру. Після запрошення на консультацію, пацієнта оглядає мультидисциплінарна команда фахівців, від психологів до ерготерапевтів, та надає подальші рекомендації, залежно від фізичного та морального стану людини. За потреби, апліканту можуть порадити пройти курс психологічної реабілітації в одному із закладів-партнерів, а вже потім повернутися до протезування.
Важливо, щоби пацієнт хотів не просто отримати нову кінцівку, а і прагнув користуватися нею на повну. Щоби підтримати та підвищити мотивацію людей з ампутаціями, було створено відділ «Рівний-рівному». Він складається з п’яти ветеранів, які пройшли шлях протезування та реабілітації. Слова «я тебе розумію» з їхніх вуст звучать інакше. Ці суперлюди, або ж супери, часто відвідують інші реабілітаційні центри України, щоби поспілкуватися та надихнути своїх посестер та побратимів.
«Фрази “одужуй” чи “тримайся” не допоможуть, — каже менеджер зі зв’язків з громадкістю реабілітаційного центру Андрій Іщик. — Коли ж люди з ампутаціями бачать хлопців і дівчат суперів, які живуть, працюють, досягають своїх цілей, вони розуміють, що все можливо, що життя варте того, щоб за нього боротися. У цьому й полягає місія суперів: донести, що отримання протезу — це лише пів справи, розуміти, для чого він тобі, — це зовсім інша історія».
Чим Superhumans відрізняється від інших центрів реабілітації
Увібравши досвід найкращих реабілітаційних центрів Європи та світу, Superhumans став провідним закладом України. За словами Андрія, запорука успіху — це гнучкість, готовність вчитися новому та відкритість до експертної співпраці. Це двосторонній обмін, адже практично набуті знання українських фахівців цікавлять закордонних колег не менше, аніж нас — їхні технологічні новинки.
Головною ж відмінністю і водночас перевагою Superhumans від багатьох інших центрів протезування є практична спрямованість, коли кінцева мета — не створення протезу, а його повне опанування пацієнтом. Андрій Іщик згадує, як його дивували фото деяких бійців, які повернулися з протезування за кордоном: «Вони виглядали щасливими, мали сучасні протези, але чомусь на них не стояли. Лише згодом я усвідомив, що не всюди навчають правильно користуватися протезом. Так, їм виготовили механічні чи електронні кінцівки, проте не пояснили, як ходити або як правильно керувати руками. Протезування без реабілітації — це як купівля автомобіля без навчання в автошколі. У нас ці два процеси тісно пов’язані із самого початку».
Крім того, варто розуміти, що протез потребує подальшого обслуговування. Навіть несуттєва зміна ваги або способу життя пацієнта є приводом для регуляції або навіть заміни певних комплектуючих. «У кожному протезі є гільза, або як її ще називають «куксоприймач». Вона слугує конектором між тілом і протезом. Поступово збільшуючи фізичні навантаження, пацієнт набуває кращої форми, а його кукса худне. Відповідно, гільзу доводиться коригувати, встановлювати силіконовий лайнер-ущільнювач тощо. «Ось чому важливо мати лабораторії протезування та відповідних фахівців у своїй країні, а не десь на іншому континенті, — пояснює Андрій. — Навіть постійну карбонову гільзу із часом потрібно замінювати. Загалом, це процес на все життя. І це ще одна вагома причина, через яку люди обирають Superhumans».
З ким співпрацює центр Superhumans
За участі провідних хірургів із Франції у Superhumans проводять складні реконструктивні операції на обличчях. «Ці високотехнологічні втручання виконують безпосередньо в наших операційних, які оснащені відповідним обладнанням, — розповідає Андрій. — Ми залучаємо французьких фахівців, тому що наразі вони найкращі. Спільно із ними розробили п’ятирічну програму навчання, щоб українські хірурги змогли виконувати подібні операції самостійно».
Відомо і про кілька американських місій. Протезисти зі США допомагали виготовляти руки й ноги для українських героїв. «Це не просто навчання, конференції чи консиліуми, це безпосередня робота тут, на місці, пліч-о-пліч», — додає Андрій.
Соціальна реінтеграція
Не менш важливою, ніж процес реабілітації, є соціальна реінтеграція суперів. Аби посприяти поверненню запротезованої людини до свого звичного життя, у Superhumans було створено спеціальний відділ, де пацієнти центру отримують змогу відвідувати різноманітні курси, тренінги, майстеркласи. А також знайомляться з іншими суперами, які залюбки діляться власними історіями успіху.
Близько третини суперів повертаються до служби, інші ж — знаходять нове покликання, зважуються на відкриття власної справи. Один із таких сміливців, Сергій Жуковський, став досить відомим бізнесменом. Завдяки центру Сергій із дружиною відкрили невеличке підприємство з виробництва крафтових джерків «Сушена радість». «Колись він проходив курси на базі Superhumans, а вже сьогодні навчає інших ветеранів тонкощам відкриття власної справи: від створення бізнес-плану до отримання грантів», — з усмішкою розповідає Андрій.
Масштабування Superhumans
Перший блок Superhumans було відкрито 14 квітня 2023 року в місті Винники Львівської області. Проте вже невдовзі команда планує відкрити ще один центр, цього разу в Дніпрі. «Наступна в планах — Одеса. Також розглядали Харків, проте війна та безпекова ситуація в місті внесли корективи, — розповідає Андрій. — Головний критерій вибору нових локацій — аби наші пацієнти та «випускники» могли швидше і зручніше дістатися до нас».
Зміна суспільного сприйняття інвалідності
Зміна суспільної свідомості та руйнування стереотипів про людей з інвалідністю — одне з першочергових завдань Superhumans. Центр веде активну просвітницьку діяльність, використовуючи найрізноманітніші майданчики: від соцмереж до ЗВО (закладів вищої освіти.— Ред.). «Наші заходи спрямовані на усвідомлення того факту, що через війну багато людей мають і, на жаль, будуть мати ті чи інші протези. Суспільство має розуміти, що завдяки цим людям ми можемо жити, працювати, відпочивати, мріяти. Проте це не означає, що під час зустрічі з ветераном варто кидатися на нього з обіймами, давати гроші чи плакати. Так само, як і відвертатися, тицяти пальцем, змушувати прикрити свій протез. Варто ставитися до такої людини так само, як і до будь-якої іншої: з повагою та без надмірних наголосів на її особливості».
Кожна цільова аудиторія потребує принципово різного підходу. Дітей, наприклад, запрошують безпосередньо до центру, влаштовуючи цікаві інтерактиви, зокрема перегони на колісних кріслах та випробування симуляторів протезів. Наприкінці кожної зустрічі малечі, як і належить, дарують комікси про супергероїв, але не якихось вигаданих Марвелом, а справжнісіньких, тих, які щойно проводили екскурсію центром.
Superhumans сьогодні — це надсучасний центр протезування, реабілітації та реконструктивної хірургії, а також 250 небайдужих фахівців.
Окрім утрачених кінцівок, центр повертає людям слух, красу та впевненість у собі. Superhumans завтра — це відповідь на виклики, що лише чекають на нас. «Думаю, за 5–10 років комплекс Superhumans виглядатиме дуже футуристично, втіливши ідеї фільмів, на яких усі ми зростали, — жартує Андрій. — Чесно, я би хотів, щоб цього центру ніколи не існувало. Але, на жаль, прийшла війна, і він став добрим вирішенням проблеми, яка в нас виникла».
Superhumans у обличчях
Історія кожного пацієнта Superhumans разюча та унікальна. Військові чи цивільні, усі вони пройшли складний шлях, заплативши за наше «завтра» надзвичайно дорого.
Андрій Іщик ділиться історією одного з найперших пацієнтів Superhumans — ветерана Петра Буряка. Коли у Львові ще тривала реконструкція корпусу, Петро разом із кількома іншими «суперами» отримав протез у німецькому місті Дудерштадт (Duderstadt) у межах співпраці з компанією Ottobock. «Ми ще не добудували власну лабораторію, але на відкриття центру наші хлопці приїхали вже на протезах, — каже Андрій. — Травма Петра була однією з найскладніших: він втратив обидві ноги, два пальці руки, пережив п’ять клінічних смертей, та незважаючи на це, відчувалося, що війна для нього далеко не закінчена». Спершу він отримав та опанував механічне коліно, а згодом замінив його на електронний протез Genium X3, який є значно функціональнішим та зручнішим. Пройшовши реабілітацію, Петро повернувся до звичного життя, відкрив благодійний фонд «Незламні Воїни» та почав збирати кошти для підтримання воїнів. А ще — знову сів за кермо. «Одного дня Петро з’явився в центрі, і я запитав, з ким він приїхав. Він сказав, що сам. А я знову питаю: “Ти переробив машину на ручне управління?”. Петро каже: “Пішли, сам побачиш”. Він сів за кермо і двома протезами м’яко й суперпрофесійно повів автомобіль. Я був дуже приємно здивований», — з усмішкою розповідає Андрій.
Петро також придбав мікроавтобус для свого фонду, на якому їздить за кордон, щоб закуповувати автівки та укомплектовувати їх для наших військових. Сам же й відвозить їх на фронт. «Пройшовши стільки випробувань, людина продовжує допомогати. І це не запис якихось мотиваційних роликів, це реальна безпосередня допомога, — веде далі Андрій. — Петро мав вісім поїздок на передову, долаючи близько п’яти тисяч кілометрів та не знімаючи протези понад 42 години. Для мене це надпоказники».
Андрій також зізнався, що кожну екскурсію центром любить починати саме з фото та історії Петра: «Я сприймаю його як людину, яка живе та діє за десятьох. І це не дає мені бачити в ньому страждання чи травму. Навпаки, як би парадоксально це не звучало, він та багато інших людей дарують мені порцію постійного натхнення, підтримки та мотивації. Якщо вони не зневірились, то й ми точно не маємо права здаватися».
Авторка: Анна Лисенко
Редакторка української мови: Анастасія Занузданова
Редакторка англійської мови: Гелен Льюїс
Фото надані реабілітаційним центром Superhumans
